Дзюба Мар’яна Андріївна,
аспірантка Прикарпатського національного
університету імені Василя Стефаника
ТОВАРИСТВО ХУДОЖНИКІВ «КРИЛО»
Найважливішою ділянкою роботи товариства «Крило» – це влаштовані ними виставки, які представляли досягнення їхнього живопису, графіки, а інколи і предмети декоративно-ужиткового характеру: вишивка, писанки…
Засновником об’єднання був Микола Прокопенко, який проживав на Самбірщині з 1946 р., приїхавши з Росії уже визнаним майстром пензля. Перші два роки працював художником у тутешньому професійному музично-драматичному театрі, потім – у Львівському виробничому комбінаті художнього фонду. Та не це було головним для нього. Він здобув визнання: його роботи є в Америці, Канаді, Франції. При будинку учнівської творчості, директором якого стала його дружина, створив дитячу студію образотворчого мистецтва [3, с.153]. Працював постійно. Навіть влітку, коли нестерпно палило сонце, і кожен намагався якнайкраще використати цей час для відпочинку, він не розлучався зі своїми учнями, виїжджав у гори і там народжувалися мальовничі пейзажі, етюди.
Саме він і був духовним наставником молодих митців. З його ініціативи художники понад десять років щотижня збиралися в студії на «Вечірній малюнок», ділилися своїми планами, опрацьовували свої задуми в спілкуванні з колегами.
В групу входили в основному люди із спеціальною освітою і запрошували до свого гурту людей обдарованих, які не мислили себе поза мистецтвом. Це Елеонора Нечаєва – випускниця Львівського інституту прикладного мистецтва, Віра Тарасенко та Валерій Маруняк – випускники Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, Надія Дзюбінська – закінчила Ужгородське училище прикладного мистецтва, Роман Копчак – архітектор, Микола Щерба – випускник Одеського педагогічного інституту, Павло Дідич – вихованець студії.
З листопада 1988 року художники об’єдналися в Товариство. За короткий час художниками цього об’єднання було зроблено кілька групових та персональних виставок, організовували свято художника.
В його планах крім виставочної діяльності передбачалася організація лекторію, пересувних експозицій.
Товариство допомагала й Львівська організація Спілки художників УРСР. І саме цій опіці вони завдячують своїй виставці у Львові 1989 р. Там експонували свої роботи М. Прокопенко (олія), В. Тарасенко (олія, темпера), М. Щерба (пастель, туш, ліногравюра, монотипія), Р. Копчак (олія), Е. Нечаєва (олія), В. Маруняк (пастель, акварель, монотипія, олія, темпера), Н. Дзюбинська (олія, темпера), П. Дідич (олія). Це були пейзажі, натюрморти, портрети, тематичні картини. М. Прокопенко представив своїх десять живописних робіт [7].
Аналіз критичних оглядів виставок показав, що на Самбірщині газетна періодика мала першочергове значення в становленні художньої думки. Думка, яка цікавилася не лише політичними проблемами, але й мистецькими цінностями. Критичні описи мистецьких імпрез відповідних художників друкувалися в місцевих газетах таких як: «Самбірські вісті», «Голос Самбірщини», «Новини Самбора».
Кінець ХХ та початок ХХІ століття стають для міста плодотворними на виставкову діяльність місцевих художників, для яких виставковими залами служили, зал органної та камерної музики, зали музею «Бойківщина», Дитяча картинна галерея, яку створив Микола Васильович у 1984 р. (перша в Україні) [6, с.1]. Художники мали змогу виставлятися не лише у Самборі, в обласних центрах та навіть закордоном.
Дивно, але у маленькому прикарпатському місті Самборі знайшлися ентузіасти, колишні учні Будинку творчості, відремонтували старий будинок і відкрили чудову галерею.
Вона налічувала понад п’ять тисяч робіт з різних країн світу. Виставки, творчі вечори, зустрічі. За п'ятнадцять років існування галереї було зроблено до 300 експозицій робіт дітей і професійних художників та митців товариства «Крило». Це титанічна робота! На жаль, сьогодні галереї немає. В культурному житті міста Самбора – це велика втрата. Традиції створювалися роками, знищують за п’ять хвилин – розчерком байдужих чиновників. Слово «провінція» треба писати з великої літери, любити і поважати людей, які повсякденною працею, скромно, без галасу і промов, будують історії і культуру своєї країни.[4, с.95]
Товариство, яке спочатку існувало як колектив однодумців з однаковими поглядами і захопленнями на світ через мистецтво, об’єднавшись у 1988 році, вони здійснили декілька групових та пересувних виставок.
Вже 21 жовтня 1991 року товариство художників було названо «Крило», до якого входили колишні учні дитячої студії образотворчого мистецтва.
У цьому ж році місто відсвяткувало своє 750-річчя. Проведено виставки картин учнів студії та професійних художників товариства «Крило», вишивок учнів шкіл, старих книжок, картин з приватних збірок [5].
У десятих числах 1992 року Товариство Самбірських художників «Крило» організувало виставку «Діти в творчості художника М. В. Прокопенка». На її відкритті зібралося чимало шанувальників, вихованців художника. У залах дитячої картинної галереї було понад 80 полотен, на яких діти. Кароокі та голубоокі, золотоволосі та чорняві. Добрі і зухвалі, лукаві і лагідні – такі різні на кожному жанровому портреті і зображені з такою великою любов’ю педагога-художника, що побачене наповнює душу теплотою і добром, як прекрасна музика [1, с.1].
З метою проведення ремонтних робіт у картинній галереї товариство «Крило» організувало виставку-продаж творів живопису членів даного об’єднання та декоративних виробів прикладного мистецтва керівників гуртків будинку учнівської творчості. Серед різноманіття можна було придбати або виграти на лотерею картину, композицію з квітів, вироби зі соломки, писанки, кераміку, великодні вітальні листівки. Цікаво, що твори самбірських майстрів Миколи Прокопенка, Віри Тарасенко, Ігоря Маркуся, Надії Дзюбінської, Ольги Іванчук, Алли Лем’якіної, писанки Ольги Ясінської та інших придбали не лише самбірчани, але й приїжджі з Калуша і Львова, Воронежа і навіть гості з Америки. Значну частину вилучених коштів учасники виставки перерахували на будівництво церкви, використали на ремонт будинку картинної галереї. [2, с.3]
На жаль Товариство вже не існує. Проте і те, що вони встигли зробити за цей період говорить про їхню велику працю, любов до своєї справи, бажання зробити життя кращим, насиченим хорошими подіями, творчістю, виставками. Хтозна, чи було б це все, як би у 40- роках не приїхав у Самбір художник Микола Васильович Прокопенко. Адже він виховав молоде покоління митців, згуртував їх у Товариство та організовував виставки. Допоміг розкрити талан багатьом дітям, і тим кому це було до вподоби, розвивали себе і в подальшому, ставши майстрами своєї справи.
Хоча Товариство розпалося, та його представники і надалі працюють творчо. Кожен із них намагається удосконалити свою техніку. Місто неодноразово бачило виставки самбірських митців. Сьогодні деякі із них отримали визнання та зарахування в члени Національної спілки художників України. Колись навчаючись, зараз вони й самі навчають майстерності сприйняття світу через палітру кольорів, та відображення його на полотні чи аркуші паперу. Допомагають уже іншому молодому поколінню художників приймати участь
у виставках, дають їм слушні поради.
Художнє об’єднання було енергійним, послідовним й авторитетним. Воно розворушило застій, об’єднало ті творчі сили, які тяжіли до сучасного рівня європейського мистецтва.
Світ тримається на ентузіастах, які невдоволені станом речей і прагнуть змінити його на кращий. Це потребує твердої віри і жертовної праці в ім’я високої ідеї, своїх ближніх, свого краю, рідного народу, країни. Такими ентузіастами були і є ці художники. Кожен усвідомлював, що Україну треба зберігати й розбудовувати повсюдно, а насамперед там, де людина живе і працює. Маємо пам’ятати про них. Маємо продовжувати їхню справу. Адже вони діяли, творили, страждали за своє і наступні, в тому числі наше, покоління, за те, що знали і цінували себе, свою культуру, свою минувшину і йшли в майбутнє без страху бути розчиненими в чужому світі.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Антощак В. Торкаючись струн серця / В. Антощак // Самбірські вісті. – 1992. – № 31/231. – С. 1.
2. Антощак В. Цвіти наш Самборе / В. Антощак // Самбірські вісті. – 1992. – № 46/246. – С. 3.
3.Машура Г. Самбір і Самбірщина / Г. Машура. – Дрогобич: Коло, 2005. – 288с.
4.Прокопенко І. Прокопенко Микола Васильович. Спогади про батька / І. Прокопенко // Арт-клас – Л.: ЛІППО, 2007. – № 2. – С. 96.
5.Семчишин В. Хронологічні події в м. Самборі за 10 років (1990-2000 р. р.) / В. Семчишин. – Самбір, 2001. – 86с.
6.Телефанко О. Патріарху самбірських художників – 85 / О. Телефанко // Голос Самбірщини. – 1996. – № 24/96. – С. 1.
7.Товариство Самбірських художників. Виставка: живопис, графіка. – Львів, 1989.
Терещук Зінаїда Сергіївна
Студентка першого курсу
Київського національного торговельно-економічного університету
АРСЕН САВАДОВ – САМЫЙ СКАНДАЛЬНЫЙ ХУДОЖНИК УКРАИНЫ
Арсен Савадов №1 в рейтинге самых дорогих украинских художников. Работы Савадова экспонируются во многих музеях Европы. Их приобретают для частных коллекций в Америке. Международные конкурсы присуждают ему гран-при. С каждым годом интерес к савадовским проектам растет. Мы и не подозреваем о том, что за границей он давно символизирует современное украинское искусство.
Савадова Европа узнала в начале перестройки, когда его включили в первый каталог советских художников, выпущенный во Франции. Арсену было всего 24 года, когда его картину купили на аукционе за 150 тысяч долларов. Из этой суммы самому художнику досталось меньше пяти тысяч. Остальное забрало Министерство культуры СССР. Савадов стал первым украинским художником, чья работа попала на торги аукционного дома Sotheby’s. В феврале 2007 г. фото из серии «Донбасс–Шоколад» ушло за $17,8 тыс., что для фотографии, а тем более украинской, немало.
После сенсационной продажи цены на работы Савадова ощутимо выросли, но активнее работать и выставляться он всё равно не стал. Сегодня Савадов считается наиболее дорогим отечественным художником – стоимость его полотна большого размера может достигать $100–120 тыс.
1962 - Арсен Савадов родился в Киеве, в 1986 - закончил Киевский Государственный художественный институт. Член Союза художников Украины, живёт и работает в Киеве.
О его творческой манере обычно пишут: «трансавангард», необарокко, «южнорусская волна». Сам же Савадов обозначает направление своих творческих поисков как "новую мифологию"— это "приоритетное направление для всех думающих художников, не скользящих по реальности, а занимающихся интеллектуальным моделированием". Арсен Савадов – один из лидеров украинской «новой волны». Художник, мыслящий и свободно обращающийся с такими глобальными философскими понятиями и эстетическими категориями, как, например, сопоставление «элитарного» и «фальшивого», «популярного» и «повседневного».
В 90-е годы Савадов мечтал свернуть горы. Менялось общество и ему казалось, что задача художника - с головой погрузиться, «влипнуть» в реальную жизнь. Арсен сменил мольберт на фотоаппарат. С группой помощников он снял невероятные по смелости серии фотографий.
Савадов прославился практически революционным для того времени проектом “Deepinsider”, состоящим из серии фоторабот, в числе которых "Донбасс-Шоколад"(1997) и "Мода на кладбище"(1997), а кульминацией скандального этапа творчества Савадова стал некрофотопроект "Книга мертвых" (2001).
Проект "Донбасс-Шоколад". На фото - жутко грязные шахтеры в балетных пачках, позирующие перед камерой в темноте забоя. Художник поясняет: «Мы не хотели просто поиздеваться над шахтерами. Идея ведь в том, чтобы соединить воедино две вещи, олицетворявших советскую систему, - шахтеров и балет. В итоге получилось что-то новое, доселе невиданное, какой-то странный галлюциногенный мир. Причем не искусственный, не нарисованный, а живой».
Проект "Мода на кладбище". На фото - манекенщицы рекламируют коллекционные вещи от кутюр. Позади моделей - хоронят человека. Под фотографиями подписи: "Туфли от... цена 350 долларов", "Блузка от... цена 250 долларов". "Горстке богатых нет дела до всех остальных, - говорит Арсен. - Все сделано в формате журнала мод. Но позади вместо нейтрального фона вроде цветущего сада - горе людей. Невыдуманное, настоящее».
Проект "Книга мертвых". На фото - натюрморты из трупов. Они о чем-то перешептываются, читают книгу или заняты неким делом. Но ведь без смерти нет правильного представления о мире, - говорит Арсен. - Я хочу снять маски "хэппи смайл". Мир мертвых неизмеримо обширнее мира живых».
Эпатаж, дадаистская борьба с псевдоценностями и общественными химерами в переходную для страны эпоху принесли Савадову известность и вписали его имя в новейшую историю искусств. В двадцать первом веке, продолжая развивать новую мифологию и сохраняя прежних героев своего творчества, Савадов обращается к классике, как в плане техники, так и в плане философии. Сегодня, когда постмодернизм уже история, самое время для подведения итогов.
Литература
1).«Арт-азбука»- словарь современного искусства под редакцией Макса Фрая
2).«Арт-критика» Михаил Сидлин
3).Газета «Корреспондент»
4).Газета «ФАКТЫ» журналист - Тарас Ткачук 05.09.2003
5).Интервью Андрея Ковалева
6). Интервью Анны Лбановской
7) http://www.savadov.com
