Весельська Юлія Віталіївна
Студентка 1 курсу 12 групи ФЕМП
Київського національно торговельно-економічного університету
НАЙПОПУЛЯРНІША УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ У СВІТІ
Метою даної роботи стало дослідження непересічного значення творчого доробку Миколи Леонтовича, зокрема легендарного “Щедрика”, у розвитку української та світової культури.
Виходячи з даної мети ми визначили такі завдання: дослідити історіографію створення твору, відслідкувати процес його поширення за межами України, визначити місце “Щедрика” у світовій музичній культурі.
Наукова новизна роботи полягає у дослідженні трансформації української класичної музики у світовій музичній культурі сучасності.
З практичної точки зору дана робота сприяє популяризації української музичної культури, зокрема, серед молоді.
Різнобічний аналіз творчості Миколи Леонтовича, зокрема, його твору “Щедрик” зустрічається у працях багатьох музикантів, композиторів, музикознавців, фольклористів серед них Пилип Омелянович Козицький, Станіслав Пилипович Людкевич, Микола Сергійович Гордійчук, Юрій Масютин, Лідія Пилипівна Корній.
Микола Леонтович - композитор, хоровий диригент, педагог, фольклорист , музичний і громадський діяч. Його творчість, зосереджена навколо, здавалось би, другорядного жанру - обробок народних пісень - засвідчує як невичерпність самого пісенного джерела, так і блискучий талант автора. Його обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними, виконуються багатьма хорами, здобули славу в усьому світі, і навіть у чужих країнах іноді залишаються побутувати майже як народні.
Він прославив і підніс до рівня найвищого професійного мистецтва перлини народного мелосу такі, як “Щедрик”, “Козака несуть”, “Дударик”, “Із-за гори сніжок летить”, “Женчичок - бренчичок”, “Гаю, гаю", зелен розмаю”, ”Праля” та десятки інших. Однак, найвищим досягненням композитора вважаються славнозвісні “Щедрик” та ”Дударик”, пісні, в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо популярним був і залишається “Щедрик” - дивовижна за красою, досконала за мелодією, ювелірна за обробкою деталей мініатюра-щедрівка.
Щедрівки належать до зимового циклу календарних обрядів. Ці музично-поетичні твори, які співались від Василя (14 січня на старий Новий рік) до Водохреща, так само як і колядки, беруть початок із далеких дохристиянських часів, і сформувались на зорі осілого ведення господарства - землеробства.
Як відомо, Новій рік в українців аж до середньовіччя святкувався двічі: як астрономічний - в січні, та як аграрний - у березні. (Саме тому у тексті щедрівки присутні весняні образи, наприклад, ластівка). У зв’язку із авторитарним перенесенням березневого Нового року на початку ХVІІІ ст. на січневий ці свята злилися і стали єдиним цілим. Вечір перед Новим роком українці здавна називали Щедрим. Адже в ньому була закладена символіка багатого майбутнього трудового року з великими врожаями та родинними достатками. Через те і пісні, які виконувалися у цей вечір, називаються щедрівками. Та мелодія, котру вибрав Леонтович, належить до найстаріших: її корені сягають дохристиянських часів. Власне тому сам мотив дуже простий, навіть архаїчний, проте його розвиток, багатоголосний виклад, геніально знайдений композитором для давньої обрядової пісні, наче зсередини висвітлює красу мелодії.
Аналіз “Щедрика” являє виключний інтерес, бо навіть не для музиканта помітним те, що пісню побудовано на матеріалі надзвичайно простої, здавалося б на перший погляд, примітивної щедрівки .
Чотириактна мелодія складається з чотирьох повторень однієї і тієї ж фрази - невеликої наспівки, темп остинато. Ця фраза служить мотивом на якому виростає вся поліфонічна будова пісні. Композитор застосував варіаційний темп розвитку при незмінній темі - варіації на тему - остинато. Протиставляючи у другому приведенні теми - повільну мелодію.
Таким чином М. Леонтович досягає підкресленої динаміки, яка досягається шляхом зіставлення швидкого і повільно руху. Третя строфа йде на більш високому динамічному рівні - в акордному вигляді, контрастуючи з 4-ою строфою, в якій мелодія є стрижнем розвитку. Органічно поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.
Композитор вдається до так званих органних пунктів, на тлі яких будує складні звукові комплекси. Цим він досягає особливої гармонійної насиченості і напруженості звучання. Характерними рисами щедрівки є: наявність мінорних ключів; дуже високий темп, слова співаються дуже швидко, також невелика тривалість мелодії.
Існує декілька версій щодо дати створення твору. Так, за одними даними, роботу над “Щедриком” композитор почав ще у 1901-1902 роках, інші джерела стверджують, що перша редакція твору датується 1910 роком. Але у рукописі, надісланому в Київ стоїть дата 18 травня 1916 року. Отже, можна припустити, задумана обробка була давно, але остаточне втілення в життя відбулося у 1916 році.
Вперше “Щедрик” виконав хор Київського університету у 1916 році. Концерт хору відбувся 25 грудня 1916 року у Києві. Завдяки видатному українському хоровому диригенту О.Кошицю, який на той час керував університетським хором, Україна відкрила маловідомого на той час композитора Леонтовича. Варто зазначити, що саме Олександр Кошиць став чи не найвідомішим популяризатором “Щедрика” не тільки в Україні, а й в усьому світі. Ця мелодія виконувалася Українською Республіканською Капелою, співорганізатором якої став Кошиць. У 1919 році “Щедрик” у виконанні Капели почули на гастролях у Європі , а згодом і на Американському континенті.
5 жовтня 1921 року “Щедрик” був вперше виконаний для широкої американської аудиторії на сцені Карнегі Холу Українським Національним Хором, який був сформований із Української Республіканської Капели. Згодом, у 1936 році, Пітер Вільховський, чиї батьки також були вихідцями з України, пише англомовну версію тексту “Щедрика” - “Carol of the Bells” (“Колядка Дзвонів”).
Новоспечений опікун пісні почув, як у морозному повітрі резонують святкові костельні дзвони. Вони і стали основними персонажами заокеанського «Щедрика». Ідея нового тексту ґрунтувалася на слов'янській легенді про те, що в ніч, коли народився Ісус, на Його честь в усьому світі задзвонили дзвони чудовим мелодійним співом. Після цього дзвоник став головним музичним атрибутом Різдва на Заході, і тепер майже всі різдвяні пісні найпопулярніших виконавців прикрашені звучанням дзвіночків. Також, саме Пітер Вільховський офіційно встановив своє авторське право на цю пісню.
Загалом, тільки в США “Щедрик” мав понад 600 редакцій і більше ніж 50 видань на грамплатівках впродовж 1950-1974 років. та донині використовується у різних країнах Європи і Америки у святах новорічної обрядовості. Ця мелодія кочує з континенту на континент, з культури в культуру. Перелицьовується, приміряє різні жанри, жонглює голосами та інструментами. Урешті-решт, знімається в кіно (найбільш відоме використання колядки у таких фільмах як “Гаррі Поттер”, “Сам удома”, “Сам удома 2”).
«Колядка дзвонів» так само, як і оригінальний твір - «Щедрик», уживається із солістами та великими хоровими або інструментальними колективами. Мелодійний твір із дещо в’їдливим рефреном, ніби магніт, привертає до себе увагу, а, отже, недарма користується популярністю серед рекламістів, які, у свою чергу, експлуатують цю неоціненну властивість. Гумористичні версії цього твору з’являлися у популярних американських серіалах та телевізійних шоу “Сауз парк” “Сім’янин” “Суботній вечір у прямому ефірі”
Ця пісня, незважаючи на своє апріорі локальне призначення, мігрує з фольклору в академічну музику, з джазу - в ар-енд-бі, з року - в техно-данс, навіть стає культовою в андеґраунді. Нині існує безліч переспівів та інструментальних варіацій на тему "Щедрика". Акустична-, електрогітара, скрипка, синтезатор, виконання мелодії на різноманітних музичних інструментах дає непередбачуваний, але такий же неперевершений результат.
Ставши невід’ємною частиною західної культури, сьогодні композиція “Щедрик” є обов’язковою у різдвяних та новорічних виступах та програмах будь-якого хору. Велика кількість музикантів зі всього світу, виконавши цю щедрівку, кожного разу надавали їй національних мотивів. Найвідоміші версії “Щедрика” у виконанні жіночого ансамблю Celtic Women, музичного проекту Trans-Siberian Orchestra, американського музичного гурту Mannheim Steamroller, українського гурту Mansound, Олега Скрипки. Оригінальні інтерпретації твору робили відомі рок-гурти “Barenaked Ladies” та “Savatage”, а переробка пісні у стилі “техно-данс” від DJ Demonixx наразі стала класикою електронного андеграунду. Такий багатогранний успіх музикознавці пояснюють тим, що Миколі Леонтовичу вдалося знайти ключ єднання професійної і народної музики.
Отже, на сьогодні “Щедрик” Миколи Леонтовича став вагомим внеском української культури у розвиток світового мистецтва і, напевно, єдиним за своєю унікальністю та неймовірною популярністю. Беззаперечним також є факт, що хоровий твір, створений на основі української щедрівки став невід’ємним атрибутом популярної західної культури. Кажуть, що якби композитор свого часу заявив авторські права на свого «Щедрика», то став би багачем ще за життя, а його діти могли б стати мільярдерами. Та, в будь якому випадку, українська та світова музика збагатилась набагато більше завдяки шедевру композитора.
Список використаних джерел:
1. А. Ф. Завальнюк Микола Леонтович. Листи, документи, духовні твори. До 130-ї річниці від дня народження. Видання друге, доопрацьоване і доповнене – В.: Нова книга,2007.
2. А. П. Ольховський Нарис історії української музики. — К.: Музична Україна, 2003., с.390
